Чепура
Глава #1. Будні Гидкого озера
З давніх давен місцеве населення називало це озеро Гидким, бо так коротше. Але ж офіційне його найменування було Озеро Гидкого Каченя. Так його величали на честь найвідомішого уродженця тутешніх місць, - страхітливого до нестями опудала, яке дивним чином перетворилося на білопірого красеня. Історія ця отримала розголос завдяки братам Грим, відтоді чи не кожна перната особа мріяла втекти від рідних болот до столиці, щоб обернутися там прекрасною білою лебедицею.
Одже молодь з озера наввипередки роз'їжджалася; залишалися в ріднім краї хіба що невдахи, старі, підростаюче покоління та нечисленні геть дивацькі персони, - романтики, закохані в очерети.
Підлітки та дітлахи сиділи в своїх інтернетах, романтики пленталися околицями, милуючись кармазиновими світанками, дідусі рибалили, бабусі копирсалися по господарству, - тиша і спокій панували на Гидкому озері. Лише рудошия чепура метушилася, мов навіжена: бігає туди - сюди, сплескує крилами: гамір, крикнява, весело! Листоношою працювала чепура. Із спритністю та задоволенням вона б доставляла листи адресатам, але діточки не дуже батьків балують поштою, - напишуть в месенджері "У нас все нормально", - ото і все.
Тож робота у чепури, як то кажуть, не бий лежачего: один раз на місяць принести пенсію.
Але така вже це непосидюча персона, з нічого зробить гармидер... Прибігає до бабів та дідів, кричить:
- А ось і пенсія, мої дорогенькі. Нумо пляшіть!
І скачуть - гопцюють старі, такого дають гопака, що аж іноді хата труситься.
* * * * *
Зробимо паузу
Випадкова ремарка
За мірками наших чи не занадто толерантних часів, "гидке каченя" звучить майже як булінг. Тож навіть казковій водоймі доречніше було б іменуватися якось інакше. Наприклад, Озером малих лебідів. Тим паче, що ці пташенята ні в якому разі не пасуть задніх серед вихідців з Гидкого. Хто ж не знає, яких захмарних висот сягнула їх зірчаста слава... Найкращі сцени запрошували обдарованих провінціалок на щедро оплачуваний ангажемент і жодного разу не прогадали... О, які аплодисменти зривало це виточене дріботіння лебедячих жилавих ніг! які громоподібні овації! Бог мій, як шаленіла публіка...
До того ж в декого з мистецтвознавців є грунтовна підозра, що саме тут - на Гидкому - народжувалася знаменита мелодія. Бо коли на пустельний відлюдний берег завітала одна весела компанія, усі відпочивали і жарили шашлики, а один неговіркий задумливий мрійнику відійшов трохи убік і дивився на озеро, мов зачарований. Його балакучі життєрадісні товариші вже й одну пляшку горілки випили, вже й розпочали другу, а чоловік все стояв ані руш та милувався цією незбагненою декорацією.
... у цій швидкоплинній фантазії автора немає нічого нечуваного. Коли в серпанкових туманах у крихкій, дещо дрімотній озерній тиші велично пливе біла, як сніг, лебедиця, то є з чого остовпіти, панове... Це ж цариця. Ій-бо, цариця!
При оформленні сторінки використані фото: Timo Leppaharjua, Pedro Lastra, чиєсь ще.