TRIPANDТРЁП

Тіні (не)забутих предків
Українське класичне мистецтво

Політехніка
Біографія художника Пимоненко

Бесіда. Художник Пимоненко Микола Корнилович
"Бесіда"

Зустрілися на вулиці чоловіки... цікаво, про що вони розмовляють? Може, про те, що було б непогано хильнути чарку у затишній ресторації. Чи, може, про те, що світ змінюється на очах і суто аграрна Украйна стрімко перетворюється на промислового велетня. Індустрія! Прогрес! Капітали, можливості... Куди не подивишся, труби вперлися у піднебесся і в золоті золотавого шлаку сонця пихкає чорним димом нова Украйна, димом невтомних днів. Мов на дріжджах, зростають заводи, гримить залізо, і течуть із вагранок вогняні ріки, і стають ріки рейками, до горизонтів простягли вони свої металеві руки, рейки залізних доріг. Що там, за обрієм? Яка даль?


Поемою могла б стати ця гіпотетична розмова. Але не стане. Бо не час для поезій, панове: ніколи. Життя потребує жниварок та сівалок, верстатів, мартенів, потягів. Усього і зараз; швидше, швидше. Катастрофічно не вистачає кадрів. Чи не час вже навчати молодь інженерному ділу не десь там, у столицях, а безпосередньо у Києві?

О! ці поважні пани не з тих, що будуть довго патякати; у 1898 році у Києві заснована Політехніка. На триста тисяч розщедрилася Міська дума, тисячі й тисячі витягли з гаманців і поклали на шляхетну справу освіти Терещенко та сини, Лазар Бродський і Микола Григорович Хряков... усіх меценатів не злічити. Більше мільйона склали добровільні пожертви київської громади, - і, звісно, уся ця купа грошей зібрана багатіями не для того, щоб юність витала у емпіреях. Студенти мали засвоїти практичні речі. Перш за все, випускники вишу мали дружити із олівцем. Бо це ж пролетаріат, панове... То марксисти можуть йому пояснити на пальцях свої теорії. А інженерна справа не терпить базікання. Тільки малюнок, тільки технічне креслення. "Береш оцю залізяку і пхаєш її сюди", - скільки полотен подібного змісту доведеться намалювати майбутнім керівникам виробництва? Безліч, безліч...


Словом, пан Кирпичов, перший директор Київської Політехніки, добре розумів, що малювання - пріоритетна наука. А хто у Києві найкращий художник? Безперечно, Микола Корнилович Пимоненко. Одже до нього і відправився пан Кирпичов. Видатний фахівець із спротиву матеріалів, Віктор Львович знав, як подолати будь-який спротив. Але Пимоненко не дуже й пручався: охоче згодився обійняти посаду штатного викладача технічного малювання, і одинадцять років сумлінно трудився на цьому поприщі, здобувши шану колег і студентів, і врешті-решт, наче той генерал, удостоївся честі висіти у актовій залі портретом у повний зріст. Хоча до чого тут "наче"? Він і є генерал, статський радник, V чин згідно Табелі...

От і маємо

От і маємо: Микола Корнилович - генерал, академік, високо злетів син богомаза з Пріорки, - чи не час бронзовіти? Може буть, може буть, хтось і поліз би на постамент пам'ятника, та Пимоненкові це не цікаво. Куди більше йому до вподоби вийти на щебетливі вулиці Києва, побачити якусь пересічну містянську сценку, гострим оком художника вихватити її потаємну красу і у декількох блискавичних магічних штрихах увіковічнити у альбомі. Або ж гайнути до улюбленої Малютянки з усім мистецьким своїм причандаллям і малювати, що погляд схопить. Здається, йому байдуже, що... У тому сенсі, як казав, пан Орловський, і сам, до речі, академік живопису: Пимоненко - це ж "комплекс"; чи то портрет ділка, чи то квіти з деревами, чи неба блакить, чи гуска з індичкою, - усе у Миколи Корниловича виходило якнайкраще; тільки-но пимоненківський пензель торкався чистого полотна, як воно зараз же оживало.

Портрет Лазаря Ізраїлевича Бродського. Художник Пимоненко Микола Корнилович
На містках. Прачка. Художник Пимоненко Микола Корнилович
Зустріч із земляком. Художник Пимоненко Микола Корнилович
Ідилія. Художник Пимоненко Микола Корнилович

Оце спом'янув мимохіть пана Орловського і схаменувся: щось давно ми не згадували про тестя Миколи Корниловича, - не добре. Поміж тим Володимир Донатович ще у 1889 році придбав у рідному Києві немалий такий шмат землі; за три роки потому дерзанням думок архітектора Ніколаєва побудував дім у Кадетському провулку (нині – вулиця Гоголівська, 28), а влітку 1897 року назавжди покинув похмуру і гнилисту столицю імперії і повернувся до милої Батьківщини, - як то кажуть, поближче до дітей та онуків... і це не фігура мови, це побутовий факт: біля будинка пана Орловського невдовзі з'явився окремий флігель, у ньому і мешкала сім’я Миколи Корниловича Пимоненка. Отак вони і жили великою дружною родиною: веселилися, спілкувалися; часто - густо родичі разом відправлялися на пленер: пан Орловський малював пейзажі у барбізонському стилі, а Пимоненко пана Орловського... Жартую... Микола Корнилович торував свій особистий шлях.

Читати далі

При оформленні сторінки використані репродукції картин художника Пимоненка: "Бесіда", "Портрет Лазаря Ізраїлевича Бродського", "На містках. Прачка", "Зустріч із земляком" та "Ідилія".

сюди
туди

Українське мистецтво: тицькай сюди та читай ще декілька текстів


.