TRIPANDТРЁП

блог андрія хомченко

Рудольф

Нарешті!

Мороз, мов молода кропива. Тільки кропива цілить у ноги, а мороз спеціалізується по щоках: Хрясь! Хрясь! І вмить рожевіють щоки, горять, наче ясні світанки. І відразу веселішають люди, йдуть веселі, бадьорі. А то якось воно вже трохи набридло: імлисті мороки буднів, і мжичить осінь, і на вулицях геть усі хмурі: дівчата без бісиків у очах, а перехожі виглядають, як люди у яких багато роботи. Справ і дійсно чимало, відкриєш новини – щось русня ніяк не закінчується. Але будь-яке діло можна робити весело: сьогодні, наприклад, декілька сотень руських стали хорошими; тож свято неспинно наближується. До того ж скоро Різдво. А незабаром і Новий Рік… чи не час сходити за подарунками? Сходжу.

Сніг чистий, як спирт; мороз, мов кропива; і тиша, наче у дні першотворення. Тільки тарахкотять генератори і сніг під ногами: рип, рип.

Київ, зима, сніг

У супермаркеті

У маркеті лунає безжурна музика, палахкотять різнобарвним вогнем гірлянди, і квітнуть на хмурих вустах посмішки, і бринить, іскриться у атмосфері передчуття свят.

На полиці із різдвяними ляльками, що злагоджені дотепними штукарями, товчуться зайчики, сніговики і ще купа кумедних персон, чиї добрі мармизи мають загадковий нез’ясований фізиками ефект.

От якби про нього зрозуміліше вам розказати…

Припустимо, ви - зашкарублий матеріаліст, давно та непоправно доросла людина, що застрягла по вуха у сірій нудоті дня; ви вирішили повечеряти курячими крильцями і прийшли до маркета по крила птиці, що не літає. І ось ви простуєте по торгівельному залу: праворуч якісь валізи, ліворуч ще бозна-що. Аж раптом ви бачите зайчика, - або, прошу пана, сніговика - і уся ваша серйозність миттєво летить шкереберть. Щось підхоплює вас і жбурляє туди, де дитинство, де казка, де з країни відвічних снігів мчить на санчатах гість із Лапландії.

Санта. Олені. Рудольф

Прудко біжить упряжка, радісно дзеленчать бубонці. Шлях торує Рудольф, червононосий олень, чий ніс, мов пломенистий ліхтарик, що горить у заметільній темряві, у будь-якій завірюсі не зіб’ється з путі кавалькада… точно, олень! Рогатий провідник Санта-Клауса… його у подарунок візьму.

На касі

Ух, які очі. Мов стиглі вишні.

Цими очима ладно вабити зрілих чоловіків духмяними липневими ночами, запалювати у їхніх серцях пожежі… щось давно ніхто не казав мені, що кохає... і сьогодні, звісно, не скаже… якщо скаже, то геть не те.

- З вас триста сімдесят гривен.


Зашелестіли Тараси та Лесі, розплатився за іграшку цвітом української інтелігенції. Здачею три Мазепи: дзень, дзень, дзень, зацокотіла гетьманська кавалерія, полетіла у ящичок: «На ЗСУ».

Ніч, зірки, безмежжя неба

Вийшли з Рудольфом із маркета.

А тут ніч.

Творіння пішло у зворотному напрямку: була світло, стала тьма.

Зоряне небо

Час хапати зірки з небес, - бач як манливо сяють вони у темряві, - хоч стрибай у ракету та лети до інших світів. Втім марити космосом, то справа Ілона Маска. Бо, мабуть, нічого його на цій землі не тримає. А моє місце тут, мій шлях пролягає до дому: щось давно не казав я нікому слів про кохання… піду, скажу.

сюда

Блог: тицькай сюди та читай ще декілька текстів


.